Вівторок, 21.11.2017, 22:16
Головна Реєстрація RSS
Вітаю Вас, Гість
Категорії розділу
Новини [51]
Прийомна [24]
Все про студентів
Виставка [0]
Виступи, виставки і т.д.
Цікаве в світі [4]
Цікаві новини
Програми, ігри [5]
Новини по новим програмам, іграм і т.д.
Відділення [9]
Інформація по відділенням
Бібліотека [1]
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Пошук
Друзі сайту
Головна » Статті » Новини

Історія села

Петрівка (до 1921 року – Курисове - Покровське, до 1937 року – Петрівське) – село центр однойменної сільради, якій підпорядковані також села: Каїри, Капітанівка, Нове Селище, Олександрівка. Розташоване в мальовничій місцевості на лівому березі річки Балаю, за 17 км від райцентру. До найближчої залізничної станції Сербка на лінії Одеса - Харьків 20 км. Населення – 2847 чоловік.

Територія, де розташована сучасна Петрівка, була заселена в давні часи, про що свідчать археологічні знахідки, що відносяться до епохи бронзи (ІІ-І тисячоліття до н.е.)

Заснування населеного пункту припадає на час визволення півдня України від турецько - татарських загарбників. Перші поселенці зявились тут у 1793 році. Це були селяни, що тікали від кріпацької неволі, відставні солдати та колишні запорозькі козаки. Перша назва села – Балай походить від однойменної річки.

В центрі села стояла церква Покрови, побудована на честь перемоги російських військ над турецькою армією 1 жовтня 1787 року ( за церковним календарем це був день святої Покрови). Відтоді населений пункт почав називатись Курисовим – Покровським, а після взяття Ізмаїла (в цьому бою брав участь підполковник Курис) зявилась ще одна назва села- Ізмаїло – Покровське. Кількість населення зростала головним чином за рахунок селян – утікачів з північних і західних губерній України. У 1793 році в селі проживало близько 500 чол.

Після реформи 1861 року поміщицькі селяни. Кури сово-Покровського одержали наділи по 5 десятин на ревізьку думу. На 226 селянських дворов припадало всього 1463, десятин; 12 % господарств зовсім не мали землі, тоді як поміщикові належало 10,5 тис. Десятини.

Значна частина селянських господарств не могла обробляти свої наділи, бо не мала ні тяглової сили, ні інвентаря; у третини селянських господарств не було плугів, у половини – коней або ж був один кінь,, жодне господарство не мало сівалки.

Трудове населення майже зовсім не одержувало медичної допомоги. В селі була висока смертність, особливо серед дітей. Земську лікарню на кілька ліжок, де працював фельдшер, тут відкрили тільки в70 – х р.р. ХІХ століття.

Школу в селі відкрили тільки в 1863 році у напівтемній, вологій селянській хаті з земляною долівкою. Єдиними меблями тут були 12 довгих лав. За списками в ній було 58 учнів, але через тяжкі побутові умови школу відповідало близько 20 дітей. Взимку приміщення опалювалось погано, навіть чорнило замерзало. Переважна більшість жителів була неписемною. Так, у 1882 році із загальної кількості жителів грамотних було 10%. Зате в селі процвітали 8 шинків або „капканів”, як їх влучно називали селяни.

Восени 1905 року боротьба за землю ще більше загострилась. 13 листопада 1905 року в селі відбувся мітинг, в якому взяло участь близько 400 чол. Місцевий житель І.Ф. Бондаренко, вчителі К.Т.Івасенко та І.Ф.Дончев закликали селян оголосити страйк, не працювати в поміщицькому маєтку, не сплачувати податків. Учасники мітингу ухвалили вимогу про розподіл поміщицької землі; вони створили бойовий пост з п’яти чоловік для нагляду за діями поліції і військ. Виступ селян було придушено за допомогою військової сили, багатьох учасників мітингу заарештовано або покарано.

Незважаючи на репресії, весною і влітку 1906 р. в селі відбулись нові аграрні заворушення. Як писала більшовицька газета „Вперед”, селяни відмовилися найматися на роботу до поміщиків і не пускали в Курисове-Покровське батраків, яких поміщики наймали в інших місцевостях. Не добившись поліпшення свого становища, 80 сімей переселились у східні райони країни, головним чином до Казахстану. Багато з них загинуло в дорозі, іншим через рік-два повернулись назад без грошей і майна.

На початку грудня 1917 р. жителі села розгромили поміщицький маєток і садиби великих орендарів. Селяни – фронтовики і сільська біднота взяли в свої руки волосний земельний комітет.

Одеська повітова Рада селянських депутатів активно підтримала дії сільської бідноти. Для подання допомоги в проведенні в життя ленінського декрету про землю в Курисове - Покровське прибув комісар. За його ініціативою була створена комісія по обміну поміщицької землі та майна.

Восени 1918 р. село і волость стали одним з центрів повстанського руху на Одещині. В жовтні тут виникла Ізмаїло-Покровська революційна дружина.

Наприкінці травня 1919 року в селі було обрано волосний виконком Ради селянських депутатів. Активно діяв його культосвітній відділ.

За участю молоді було засновано тимчасовий селянський театр, читались лекції на політичні, антирелігійні теми.

Значною подією в житті села став повітовий зїзд представників партійних осередків, комнезамів і воєн ревкомів, який відбувся на початку листопада 1920 року в Курисово-Покровському. Зїзд постановив направити в ряди Червоної Армії групу добровольців-незаможників та подати матеріальну допомогу сімям тих, що загинули на фронтах громадянської війни та в боротьбі проти куркульських банд.

Велика увага приділялась земельному питанню. Спираючись на комнезам, волвиконком (голова В.Г. Бабенко), якому після виборів місцевої Ради передав повноваження волревком, на початку 1921 року завершив розподіл землі між селянами. Понад 10 тис. Десятин колишньої поміщицької землі та близько 2 тис. Десятин землі великих орендарів перейшли у власність селян.

В лютому 1921 р. в Курисовому-Покровському організувалась перша сільськогосподарська артіль „Новий світ,” до якої вступили 40 чоловік. Засновниками її були колишні партизани, бідняки і наймити. Артіль одержала 172 десятини землі, мала в господарстві 14 коней, 9 корів, 9 плугів, 7 деревяних борін, 3 сівалки, 2 жниварки, 1 молотарку. У грудні 1921 р. в Курисовому - Покровському організувалась ще одна артіль „Надійна”, яка обєднала 43 господарства незаможників і середняків. Вона мала 158 га землі, 5 коней, 2 воли, 2 корови, плуг, деревяну борону, 2 жниварки.

З 1920 року на селі відбувались важливі культурні перетворення. Розгорнула роботу початкова школа, в якій навчалось 214 дітей. Комуністи, комсомольці та вчителі брали активну участь у ліквідації не писемності. Розпочала роботу школа грамоти, де навчались читати й писати дорослі неписьменні. До 3 – х роковин Великого Жовтня в колишньому панському маєтку відкрилась народна сільськогосподарська школа (з 1927 року технікум), в якій навчалось 57 чоловік. Всі вони перебували на державному утриманні. В числі перших викладачів школи був Я.Я.Вербін, згодом професор, доктор сільськогосподарських наук і ректор Одеського с.г. інституту (помер у 1959 році).

Восени 1920 року в селі відкрилась також професійна школа, в якій навчалось 44 учні. Вона готувала теслярів, ковалів, шевців.

У 1920 р. методом народної будови було споруджено клуб (Народний будинок). Тут читались лекції, відбувались концерти і театральні вистави, працював гурток по ліквідації неписьменності, бібліотека.

На початок 20 – х рр.. припадає зміна назви села 26 січня 1921 р. на засіданні волвиконкому було вирішено назвати село Петрівським (на честь українського старости Г.І. Петровського) Президія повітового виконавчого комітету затвердила це рішення. З 1937 року за селом закріпилась назва Петрівка.

В 30-х р. було добре налагоджене медичне обслуговування. В селі працювали лікарня, в якій у 1940 р. було 26 медичних працівників, у т.ч. 4 лікарі. При лікарні діяли амбулаторія, дитяча консультація.

У 1935 р. в Петрівці було повністю ліквідовано неписьменність серед дорослого населення. Початкову школу в 1929 р. реорганізували в неповну середню, а в 1938 р. в середню. Радісною подією в культурному житті Петрівки став перший випуск середньої школи.

В суботу, 21 червня 1941 року, тут відбувся урочистий вечір. 20 юнаків і дівчат одержали путівку в трудове життя, мріяли про твору працю на благо Батьківщини. Але ранком 22 червня радіо принесло тривожну звістку про напад на Радянську країну фашистської Німеччини.

На початку серпня 1941 р. село захопили гітлерівці. Почались чорні дні окупації. Багато лиха завдали окупанти селу. Вони пограбували млин, масло- бойню вивезли в Німеччину сотні голів худоби і тисячі тонн хліба

4 квітня 1944 р. Петрівку визволили частини 61- ї гвардійської, 333-ї і 244 – ї стрілецької дивізії 3-го Українського фронту. У центрі села височить памятник героям Великої Вітчизняної війни. Його встановлено на могили 8 воїнів, які полягли в боях за визволення села.

З великими труднощами зустрілись петрівчани в перші післявоєнні роки. Артіль ім. 8 Березня мала близько 1000 га землі, а працездатних - ледве 50 – 60 жінок та 25 стариків і підлітків. На всю артіль було менше 2 трактори, 1 комбайн та 24 коней.

Все це дало змогу артілі ім.. 8 Березня вже в 1945-1946 рр. Освоїти довоєнні площі та домогтися істотних зрушень у піднесенні громадського господарства. При допомозі держави село поступово відбудувалось. Стали до ладу млин, маслозавод, МТС, почали діяти : лікарня, аптека

Відновили роботу школа, технікум та культурно освітні заклади: клуб, бібліотека.

Розгорнула роботу Петрівська с/Рада, яка особливу увагу приділяла відбудові господарства села. Сільрада встановила два перехідні червоні прапори для кращого колгоспу і кращої ланки – переможців у соціалістичному змаганні, запровадила Дошку передовиків соціалістичного змагання.

Значну роль, у піднесенні колгоспного виробництва відіграє Петрівське відділення „Сільгосптехніка”, де працюють 123 робітники і службовці

У Петрівці є кілька підприємств харчової промисловості: млин, маслоробня, маслозавод, оснащений найновішими машинами вітчизняного виробництва.

Із зростанням сільського господарства та промислового виробництва значно поліпшились матеріальне забезпечення, побут жителів села, підвищився їх культурний рівень.

Село повністю електрифіковане й радіофіковане. У 1963 р. його підключено до державної високовольтної електролінії.

Відбулися величезні зміни в медичному обслуговуванні населення. До революції в усій Кури сово-Покровській волості був лише один земський лікар. Нині у Петрівці – 39 медичних працівників з них 6 лікарів. В селі працює дільнична лікарня на 25 ліжок, амбулаторія, дитяча молочна кухня, аптека, районний протитуберкульозний диспансер.

В сільській середній школі навчаються понад 500 учнів. При ній є гуртожиток для дітей з віддалених сіл, навчальні кабінети, великий спортивний зал. Більшість учителів – колишні її випускники. В селі є вечірня школа, де без відриву від виробництва працююча молодь здобуває восьмирічну та середню освіту.

Широко відомий за межами району і області Петрівський сільськогосподарський технікум. За роки свого існування він підготував понад 4 тисячі механіків, агроном, зооветпрацівників, гідромеліораторів.

Його профіль змінювався залежно від потреб народного господарства. Нині він має 3 відділення і механізації с.г., де готують техніків – механіків широкого профілю, агрономічний та меліоративний. Технікум має добру навчальну базу: кабінети, лабораторію, майстерні, дослідне господарство. В його розпорядженні 950 га землі ( ( з них 488 орної), виноградники на 30 га, 377 голів великої рогатої худоби, племінна свиноферма.

Територія технікуму являє парк і єнайкращим куточком села й улюбленим місцем відпочинку молоді.

Народний будинок і бібліотека, відкриті в 1920 р. Тепер у селі 2 літні кінотеатри, книжковий магазин, у кожній хаті радіо, газети, журнали, понад 100 жителів мають телевізори.

У дні 50 - річчя Великого Жовтня відчинив двері новий Будинок культури на 450 місць.

У 1967 році на честь 50 – річчя Жовтня відкрито народний музей історії села Петрівки, де зібрано цікаві матеріали про заснування села, боротьбу трудящих до революції, величезні соціалістичні перетворення за роки Радянської влади.

Справжнім вогнищем культури стала сільська бібліотека, фонд якої налічує 10тис. книжок.

Вона обслуговує близько 1500 читачів. Крім сільської, є шкільна бібліотека, що має понад 4 тис. томів, та бібліотека технікуму (50 тис. томів). Багато жителів села мають власні бібліотеки.

Одним з найбільших досягнень культурної революції є невпинне зростання освітнього рівня населення. Майже вся молодь має середню чи восьмирічну освіту, 72 чол. – вищу, 70 чоловік середню спеціальну. 130 петрівчан вчаться в спеціальних середніх і вищих закладах без відриву від, виробництва. Понад 70 молодих петрівчан навчаються у вузах і технікумах Одеси та інших міст.

Професіями трактористів, комбайнерів, шоферів, слюсарів, токарів, електриків, радистів оволоділи сотні жителів села.

Будні трудівників Петрівки сповнені цікавими творчими ділами.

Категорія: Новини | Додав: PDAT (08.02.2008) W
Переглядів: 1529 | Коментарі: 2 | Рейтинг: 3.0/2
Всього коментарів: 2
2  
Нехорошо плагиатом заниматься!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

1  
Еще бы указание на источник разместить, откуда была взята статья ( скорее всего Історія міст та сіл УРСР)

Ім`я *:
Email *:
Код *: